Основні історичні етапи Болонського процесу
Cеред новітніх тенденцій розвитку вищої школи не останнє місце посідає євроінтеграція вищої освіти, яка має на меті створення єдиного освітянського простору, головні принципи якого відображені в документах Болонського процесу.Болонський процес — це система заходів європейських державних уста-нов (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних і громадських орга-нізацій, пов'язаних із вищою освітою, спрямована на структурне реформу-вання національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень з метою створення до 2010 р. європей-ського наукового й освітянського простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспро-можності європейської вищої школи.
Нині Болонський процес — це 45 країн-учасниць, тисячі вищих навчальних закладів, студентство яких прагне інтег-руватися.
Як показує аналіз інтеграційних процесів вищої школи в Європі, форму-вання ідей її європеїзації почалося майже півстоліття тому, задовго до черв-ня 1999 р. Болонська декларація не виникла раптово. Вона — результат узагальнення, цілеспрямованого колективного осмислення об'єктивних соціально-економічних і політичних процесів і їх взаємодії з освітніми системами. Це — ще один доказ того, що знання, наука і навчання є не лише загальнолюдськими потребами, а й результатом зусиль багатьох людей і країн. їхні досягнення і здобутки мають бути загальнолюдським надбанням, вони не можуть бути ізольованими, замкненими ні за своєю природою, ні за сутністю.
Отже, Болонський процес мав свою передісторію та суто історію, які скла-даються з трьох основних періодів кожна.Перший період передісторії Болонського процесу датується 1957-1982 рр. Початком можна вважати Римський договір 1957 р., за яким діяльність ЄС у галузі освітньої політики обмежувалася заохоченням співпраці між державами-членами без втручання у зміст навчального процесу й організацію освітніх систем окремих країн, поважаючи їхню культурну та мовну різноманітність. Водночас із розширенням масштабів міграції робочої сили актуалі-зується питання щодо порівняння освітніх систем із метою стандартизації до-кументів про рівень їхньої освіти та забезпечення взаємовизнання дипломів про освіту.
У 1967 р. відбулася перша Європейська спільна конференція міністрів освіти, яка започаткувала складний і суперечливий процес вироблення єдиного загальноєвропейського підходу до вищої освіти. Попередньо, на двох асамблеях Постійної Асоціації ректорів європейських університетів у 1959 р. у Ді-жоні й у 1964 р. у Геттінгені, їхні учасники розглядали питання: у чому ж має полягати навчання студентів як «європейців» у таких галузях знань, як со-ціальні, гуманітарні й економічні науки інше та ін.
Важливі також документи конференції міністрів освіти 1971 р., які визначили п'ять головних положень загальноєвропейського виміру в освітніх системах, а саме: взаємне визнання дипломів; обґрунтування ідеї формування Європейського університету; кооперація в розвитку вторинної вищої освіти; створен-ня європейського центру розвитку освіти; заснування необмеженого державними кордонами інституту вищої освіти.Ці положення розвинулися в Програмі дій, яку було презентовано в 1976 р.: вільний вступ до вищої школи; визнання дипломів; спільні програми навчання; короткі освітні програми тощо.Європа стала світовим лідером зі створення правових засад мобільності та визнання. Починаючи з 1950-х рр., було розроблено та прийнято низку європейських конвенцій щодо еквівалентності дипломів і визнання періодів навчання:· Європейську конвенцію про еквівалентність дипломів, які забезпечують доступ в університети (1953 р.);· Європейську конвенцію про еквівалентність періодів університетської осві-ти (1956р.);· Європейську конвенцію про академічне визнання університетських квалі-фікацій (1959 р.);· Міжнародну конвенцію про визнання навчальних курсів, дипломів про вищу освіту та вчених ступенів в арабських і європейських державах басейну Середземного моря (1976 р.);· Конвенцію про визнання навчальних курсів, дипломів про вищу освіту та вчених ступенів у країнах Європейського регіону (1979 р.) та ін.Другий період формування ідей європейської освітянської інтеграції (1983-1992 рр.) характеризується конкретизацією цілей і завдань, поглибленням узгодженішої з реаліями країн кооперації вищої освіти в межах Євросоюзу.Так, відпрацьовувалися правові аспекти щодо суб'єктів навчального про-цесу, розроблялися відомі міжнародні проекти СОМЕТ, ЕКАSМUS, LingWA, ТАСІS та інші, в яких наголошувалося на необхідності посилення взаємозв'язків вищої освіти та виробничих структур, розробки узгоджених між вищими навчаль-ними закладами навчальних планів і програм, сприяння вивченню іноземних мов тощо. У 1990 р. було прийнято Європейську конвенцію про загальну еквівалент-ність періодів університетської освіти.Подією планетарного масштабу наприкінці другої декади вересня 1988 р. стало і святкування 900-річчя найстарішого у Європі Болонського університету. Заснований 1088 р. під назвою Європейський університет він відігравав надзвичайно важливу роль у розвитку науки та культури всього світу, залиша-ючись вірним своїй, справді європейській, сутності, стимулюючи розвиток інтеграційних процесів європеїзації освіти в XXI ст. На свято приїхали рек-тори понад 300 університетів Європи (і не лише Європи), найвідоміші та найвпливовіші релігійні, громадські та політичні діячі, діячі культури й освіти з багатьох країн. Серед присутніх були: Папа Римський Павло Іоанн II, мати Тереза, Далай-лама та багато інших відомих особистостей. Святкування супро-воджувалися численними зустрічами, консультаціями, прийомами, семінарами.До цієї події експертами було підготовлено й узгоджено історичний доку-мент, який 18 вересня в урочистій обстановці підписали присутні на свят-куванні ректори європейських університетів. Його за аналогією з визначним середньовічним документом, відомим як Вели-ка Хартія Вольностей, було названо — Велика Хартія Університетів. У Хартії було проголошено фундаментальні засади, які раз і назавжди мають бути основою призначення університетів як центрівкультури, знань і досліджень. Хартія ще раз підтвердила головні цінності, права й обов'язки університету як провідного інтелектуального центру суспільства.
Передумови приєднання системи вищої освіти України до Болонського процесу
Суть Болонського процесу полягає у формуванні на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. У рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій тощо.Пропозиції, які розглянуто і які виконуються в рамках Болонського процесу, зводяться в основному до шести таких ключових позицій:1. Уведення двоциклового навчання.
Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й - до одержання першого академічного ступеня і 2-й - після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS, зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде Грунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної нагромаджувальної системи, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.Передумовами приєднання системи вищої освіти Украї-ни до Болонського процесу є: адаптація законодавства Ук-раїни до принципів і вимог цього процесу, структурні зміни освіти, запровадження у системі вищої освіти Європейської кредитно-трансферної системи, проведення педагогічного експерименту у вітчизняних вищих навчальних закладах III і IV рівнів акредитації щодо запровадження кредитно-мо-дульної системи організації навчального процесу.
Приєднання України до Болонського процесу дасть можливість:
Визнати українські дипломи про вищу освіту всіма краї-нами — учасницями Болонського процесу, насамперед че-рез введення загальноєвропейського додатка до диплома.2.Розширити доступність і підвищити конкурентоспро-можність вищої освіти в Європі; створити умови для знач-ного підвищення мобільності студентів, викладач і адмі-ністративного персоналу.3.Вдосконалити організацію навчального процесу, кон-тролю та атестації студентів уведенням єдиного для всієї Європи механізму обліку засвоєння студентами змісту освіти (ЕСТ8). Насамперед ідеться про розширення можливостей нелінійної (асинхронної) схеми навчання, що сприятиме реалізації особистісно-орієнтованого підходу до підготовки студентів, вибору ними індивідуальної траєкторії навчання.4.Підвищити самостійність і водночас відповідальність вищих навчальних закладів у питаннях вибору змісту на-вчання і підвищення якості освіти.5.Вищим навчальним закладам України контактувати із навчальними закладами як усередині країни, так і поза її межами з метою обміну досвідом щодо змісту освітніх програм, організації процесу навчання.
У зв’язку з цим важливо вивчити досвід 40 європейських країн, які підписали Болонську декларацію.Водночас є певні труднощі з приєднанням України до Бо-лонського процесу. Серед них:1. Необхідність підвищення рівня фінансування вищоїосвіти і науки та їхнього матеріально-технічного забезпе-чення...Вимога перейти на дворівневу вищу освіту (бакалавратура, магістратура) зумовила необхідність відмовитися від етапу підготовки кваліфікації спеціаліста, що є типовим для вищої школи країн СНД. Як це зробити і взагалі чи доціль-но це робити?3.Вимога відмовитися від присвоєння вченого ступеня «кандидат наук» і введення лише ступеня «доктор наук».4.Необхідність перегляду напрямів і спеціальностей підго-товки у вищих навчальних закладах з метою зближення їх із загальноєвропейським переліком також спричинює труд-нощі, пов'язані зі специфікою народного господарства, еко-номіки і розвитку науки в Україні.5.Посилення автономії вищих навчальних закладів і по-слаблення управлінської ролі МОН України зумовило б втрату переваг, пов'язаних зі здійсненням централізованої роботи з удосконалення організаційної структури навчаль-них закладів та освіти загалом і контролюючих функцій міністерства.Російські спеціалісти, які проаналізували результати дво-річного експерименту з впровадження ЕСТS у 24 вищих на-вчальних закладах Російської Федерації, висловлюють по-боювання, що перехід на асинхронну схему навчання при-зведе до змішування студентами кредитів різних видів і логіки вивчення дисциплін. Останнє може спричинити знижен-ня якості вищої освіти, розмивання її структури і втрату її фундаментальності.Українські фахівці не поспішають з висновками, доки не завершиться педагогічний експеримент, який проводиться у 25 вітчизняних вищих навчальних закладах
.
Подальші зміни індивідуального навчального плану впродовж року не допускаються.
Студенти другого курсу і старші самі складають індиві-дуальний навчальний план у період з 20 червня по 5 липня і після внесення коректив подають його в деканат до 10 ве-ресня нового навчального року.Навчально-методичне управління вищого навчального закладу встановлює мінімальну кількість студентів, необхід-ну для введення дисципліни, і для кожного викладача — мак-симальну кількість студентів у групі (потоці). У разі, якщо мінімальну кількість студентів не набрано, то дисципліна не вводиться і не вноситься до навчального плану, а в разі перебільшення максимальної кількості набирається ще одна група (потік).Студент має право записатися не більш як на 60 к. од. на рік (30 к. од. на півріччя). За успішного виконання індиві-дуального навчального плану термін навчання може бути скорочено.
У разі неподання в зазначений строк індивідуального робочого плану студентові пропонується типовий робочий план відповідного курсу. За сукупністю індивідуальних планів студентів деканат розробляє робочий навчальний план і складає розклад за-нять.Академічний консультант (тьютор) допомагає студентові у виборі й реалізації освітньої траєкторії на факультеті. Тьютора призначають наказом по університету за умови наяв-ності у нього вищої освіти і належної підготовки для цієї роботи. Він представляє академічні інтереси студентів і є членом навчально-методичної ради факультету. До його обов'язків належать проведення групових та індивідуаль-них консультацій щодо складання індивідуальних і робо-чих планів на рік, організація академічних консультацій сту-дентів викладачами на регулярній основі. Він має право кон-тролювати своєчасну підготовку і наявність на кафедрах усіх методичних матеріалів, потрібних для навчання з відповід-ної спеціальності, виконання плану і своєчасність проведен-ня рубіжного і поточного контролю з усіх дисциплін, брати участь у роботі комісій під час проведення ректоратом кон-трольних перевірок. Тьютор зобов'язаний підвищувати свою кваліфікацію кожні три роки.
Комментариев нет:
Отправить комментарий